У Вашому браузері вимкнено JavaScript, або браузер не підтримує роботу з JavaScript. Будь ласка, поновіть Ваш браузер для забезпечення безпеки і стабільності роботи.

Недоліки медичної системи, які сповільнюють розвиток трансплантології

Недоліки медичної системи, які сповільнюють розвиток трансплантології

Українське законодавство дозволяє проводити трансплантації органів і кісткового мозку (стовбурових клітин), як від живого донора, так і донора-трупа. Жоден закон в нашій країні не забороняє трансплантацій. Найголовніший закон, який регулює цю сферу прийнятий в 1999 році, під номером 1007 – Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини».

Крім цього, є ряд Постанов Кабміну, Наказів МОЗ, які визначають перелік державних і комунальних медустанов, дослідницьких інститутів, які можуть проводити забір органів і робити саму пересадку. Ось перелік цих документів з точною назвою:

Отже, в Україні є законодавча база, нехай і не досконала, яка дозволяє робити трансплантації. Звичайно, виникає логічне запитання, чому ж ми відправляємо за кордон українських громадян. Вся справа у тому, що діючі закони дають лише загальне поняття про трансплантацію.

Давайте уявимо, як виглядає процес трансплантації в інших країнах, і зрозуміємо, чого не вистачає Україні. Наприклад, візьмемо Індію.

В одну з лікарень привозять людину після аварії. Її намагаються врятувати, але, на жаль - лікарі констатували смерть мозку, а це значить, що тіло «дихає» тільки за допомогою апарату штучної вентиляції легень. Оскільки в Індії, як і в Україні, презумпція незгоди, у родича померлої людини беруть згоду на донорство. Родичі підписують документи. Потім проводяться аналізи донора, щоб в подальшому можна знайти сумісного реципієнта. Після огляду органів і отримання всіх аналізів, стає зрозуміло, що для пересадки підійде серце, печінка і нирки (ці органи повинні бути в ідеальному стані). Трансплантат-координатор, який є в лікарні, вносить в базу на комп'ютері всі дані донора. Потім відкриває базу з реципієнтами, яким потрібна печінка, нирки чи серце. Комп'ютер вибирає з бази тих, хто сумісний з донором по алелям ДНК. Координатор бачить, в якій лікарні перебувають реципієнти і ім'я лікаря. Він прораховує логістику, адже серце поза тілом донора живе максимум 4 години, тому серце не може бути пересаджено реципієнту, який знаходиться за 1000 кілометрів від донора. У лікарні, де перебувають реципієнти, надходить дзвінок про донорському органі. З цих лікарень до донора виїжджають бригади лікарів. По черзі вони проводять забір необхідного органу, і максимально швидко везуть його до реципієнта. Іноді для цього задіють санавіацію, по 3-4 швидких допомоги (на випадок поломки), супровід поліції...

А тепер що стосується України. Є ряд недоліків:

  1. Немає реєстру реципієнтів. Тобто людей, яким потрібен новий орган - серце, печінка, легені, нирка. Держава не знає, скільки пацієнтів потребує «нових органів». Наприклад, нещодавно Тодуров озвучив, що у нього на обліку 52 пацієнта, яким потрібна трансплантація серця. В Інституті Амосова, в лікарнях інших міст фахівці ведуть свій облік таких пацієнтів. Але єдиної бази немає.
  2. Немає трансплантат-координаторів. Це співробітник лікарні, який має доступ до бази реципієнтів і може вибрати з неї пацієнтів, яким підійде донорський орган. МОЗ обіцяє, що незабаром почне навчання, проте зараз таких фахівців у лікарень немає (виняток - Запоріжжя, де в обласній лікарні є трансплантат-координатор).
  3. Немає розуміння, як орган швидко довезти до реципієнта. Адже складно уявити, щоб для транспортування органу були задіяні 500 поліцейських і 4 машини швидкої допомоги (саме так відбувається в Індії). Точно також важко уявити, що для транспортування використовуватимуть вертоліт, санавіацію. Це дуже дорого.
  4. Через постійні історії про «чорну трансплантологію», лікарі не охоче запитують родичів померлого про посмертне донорство. Адже в будь-який момент на лікарів можуть подати в суд, обмовити, звинуватити в тому, що померлого не врятували спеціально. Хоча у всіх країнах світу, де нормально розвинена трансплантація, ні у кого немає підозр про нечесність лікарів. Та й саме донорство є почесною місією. Багато сімей говорять одну і ту ж фразу «Мій син (дочка, мати, батько, брат, сестра) живий, поки б'ється його серце».

Це 4 головні чинники, які не дають трансплантації розвиватися. Як бачите, все залежить не тільки від закону. Але і від налагодження самої системи. Тому сьогодні в Україні трансплантації від нерідного донора (померлого) - рідкість. Нещодавно в Запоріжжі провели операцію з пересадки нирки від донора-трупа. Ще одну донорську нирку відправили до Кривого Рогу. Тому що місцеві лікарі знають пацієнтів, які стоять у них на обліку і потребують нової нирки. Крім нирок, у донора більше нічого не брали. Бо не знали, кому з тяжкохворих ці органи потрібні...