У Вашому браузері вимкнено JavaScript, або браузер не підтримує роботу з JavaScript. Будь ласка, поновіть Ваш браузер для забезпечення безпеки і стабільності роботи.

ТКМ: як рятує та чому доводиться платити «всім світом»

ТКМ: як рятує та чому доводиться платити «всім світом»

Для тих, хто хоче розібратися, як трансплантація кісткового мозку (ТКМ) рятує життя, і чому за це порятунок доводиться платити всім світом. 

Трансплантація кісткового мозку (точніше, трансплантація гемопоетичних, або кровотворних, стовбурових клітин - адже їх джерелом може бути не тільки кістковий мозок) – це вид медичної допомоги при лікуванні таких групах хвороб, як пухлини,  лейкози, вроджені хвороби крові та первинні імунодефіцити, важкі комбіновані імунодефіцити.

Найчастіше словосполучення «трансплантація кісткового мозку» ми чуємо під час збору коштів на пошук неродинного донора для забору у нього цих самих клітин кісткового мозку. 


Види трансплантацій
Сам термін «ТКМ» поєднує у собі декілька видів трансплантації. Відрізняються вони один від одного в залежності від того, хто є донором для пацієнта. 
Найпоширеніший вид пересадки – АУТОЛОГІЧНА ПЕРЕСАДКА КІСТКОВОГО МОЗКУ. Тут потрібно зазначити, що такий вид лікування не підпадає під Закон про трансплантацію, оскільки донора, як такого немає. При застосуванні аутологічної пересадки у пацієнта беруть його власні клітини та заморожують їх. Після забору у пацієнта його власних клітин, хворому вводять високі дози хіміотерапії, знищуючи все погане. Потім пацієнту повертають його власні клітини назад. Аутологічна пересадка, з точки зору трансплантолога - взагалі не трансплантація. Адже там немає ніяких імунологічних реакцій, ніякого донора. 
Весь сенс аутопересадки в тому, що клітини кісткового мозку дуже чутливі до хіміотерапії, і є такі дози, які можна дати, тільки захистивши клітини кісткового мозку. Тому під час проходження курсу хіміотерапії, клітини знаходяться у спеціальному холодильнику. А потім їх повертають пацієнту. 
В Україні щороку проводять сотні аутологічних пересадок кісткового мозку і дорослим, і дітям. Потреба у таких операціях найбільша – близько 600 на рік. Тому є необхідність у створенні умов для проведення аутоТКМ у всіх областях України, а не лише у декількох центрах. 
Також зазначимо, що такий вид пересадки кісткового мозку держава не оплачує. Адже згідно закону, із державного бюджету можна оплатити ту операцію, яку не можуть зробити в Україні. У вартість АутоТКМ входить вартість хіміопрепаратів, вартість заморозки, зберігання та розморозки кісткового мозку пацієнта. 
Другий вид трансплантації – АЛОГЕННА ТРАНСПЛАНТАЦІЯ КІСТКОВОГО МОЗКУ, при якій клітини беруть у донора і пересаджують пацієнтові. Алогенна пересадка - це завжди питання порятунку життя.  Це дуже дорога процедура з великими ризиками для пацієнта, тому її вважають останньою надією на порятунок. 
Лікувальний ефект алогенних ТКМ складається з двох речей: це високі дози хіміотерапії і імунологічна реакція, яка з'являється в результаті заміни кісткового мозку пацієнта на донорський. 
При АллоТКМ донором для пацієнта може бути родинний донор (брат, сестра, батьки) або неродинний (зовсім незнайома людина). Донор може бути повністю сумісним, або ж частково сумісним (у такому випадку застосовують термін «Гаплоідентичний донор»). 
У вартість проведення Алогенної пересадки кісткового мозку входить пошук донора у всесвітньому реєстрі донорів кісткового мозку, проведення відповідних аналізів на сумісність донора і реципієнта, підготовка донора (спеціальні препарати дозволяють збільшити в організмі донора кількість стовбурових клітин та їхній вихід у кровоток, щоб можна було зробити забір стовбурових клітин за допомогою спеціального сепаратора), транспортування донорських клітин (дуже часто донор знаходиться в іншій країні), підготовка пацієнта до операції, перебування у спеціальному стерильному боксі, проведення безлічі аналізів щоб підтвердити приживлення донорських клітин в організмі пацієнта.
Такі операції в Україні наразі не проводять. Адже ми не маємо ні бази донорів, ні стерильних боксів, де має перебувати пацієнт. Не вистачає і обладнання для проведення лабораторних досліджень на сумісність донора і реципієнта тощо. Тому для проведення Алогенної пересадки кісткового мозку українці вимушені їхати за кордон. Згідно чинного законодавства, держава оплачує такі операції. 


 
Як проходить трансплантація кісткового мозку?
Перш за все, приблизно за сім днів перед пересадкою, проводиться хіміотерапія. Вона називається кондиціонуванням. Потім призначається день, коли відбувається введення клітин донора в організм пацієнта. Ззовні це виглядає, як звичайне переливання крові. Потім проходить приблизно три тижні до того моменту, коли приживаються донорські клітини, з'являються лейкоцити, і можна сказати, що «трансплантат прижився». Потім проходить ще приблизно 4-12 місяців протягом яких імунна система відновлюється.
Справа в тому, що після пересадки вся імунна система повністю замінюється на донорську. І ось заміна імунної системи - це довгий і поступовий процес. Коли говорять, що "зробили пересадку", мають на увазі не сам день пересадки, а все разом - цей період від чотирьох місяців до року, після якого імунна система відновилася і можна вважати, що пацієнт може повертатися до звичайного життя.  
Ризики ТКМ
Алогенна пересадка кісткового мозку пов'язана з ризиком серйозних ускладнень. І одне з найбільш важких - реакція «трансплантат проти господаря» (РТПХ). Це конфлікт між донорськими імунними клітинами і організмом хворого. Адже при трансплантації пацієнт отримує імунну систему донора, для якої клітини пацієнта є чужими.
Важкі форми РТПХ часто призводять до загибелі хворого або до важкої інвалідності. Щоб знизити ризик ускладнень, донора підбирають за принципом так званої тканинної сумісності: білки і гени, що відповідають за впізнавання клітин імунною системою, у донора і хворого повинні бути однаковими або майже однаковими.
Імовірність такого збігу із «випадково взятим» у сторонньої людини дуже низька, буквально частки відсотка, тому підбір донора стає серйозною проблемою. А ось для рідних братів і сестер ймовірність набагато вище: згідно із законами генетики, кожен рідний брат або сестра з імовірністю 25% може виявитися повністю сумісним донором для хворої дитини. 
Якщо в сім'ї немає відповідного донора, можна провести пересадку від сумісного неспорідненого донора. Пошук донора відбувається у спеціальних базах даних - реєстрах потенційних донорів. Більшість звернень з пошуку донора відбувається по запиту лікувального закладу  в закордонний реєстр, наприклад, реєстр фонду Штефана Морша в Німеччині. 
І хоча сам донор віддає свої клітини безкоштовно - єдиною нагородою для нього є можливість врятувати чуже життя, - витрати все одно дуже значні. Грошей коштує і пошук в зарубіжному реєстрі, і поглиблені аналізи, і обстеження донора, і оплата його поїздки в клініку, страховка, і сама процедура взяття клітин,  їх транспортування - словом, все те, що ми маємо на увазі під словами «витрати на пошук і активацію донора». 
Пошук і активація неродинного донора відбуваються нешвидко. Зазвичай мова йде про декілька місяців. Але якщо у пацієнта агресивний лейкоз і трансплантація потрібна терміново, цих кількох місяців може просто не бути в запасі. Також не завжди вдається знайти сумісного неспорідненого донора. 
Навіть при трансплантації від повністю сумісного неспорідненого донора ризик важких форм РТПХ все ж досить високий. Лікарі можуть пригадати чимало трагічних історій, коли вони втрачали пацієнтів саме через це ускладнення. 
І хоча неродинні пересадки і зараз відіграють чималу роль, в трансплантології в останні роки відбувається частковий перехід до іншого підходу - до пересадки від частково сумісного родинного донора - гаплоідентичної трансплантації.
Людина отримує половину генів від батька, а половину - від матері. Це означає, що кожен батько на 50% генетично сумісний зі своєю дитиною. Здавалося б, цього мало для успішної трансплантації - завжди вважалося, що шанс уникнути важкої РТПХ є тільки у випадках, коли ступінь сумісності близька до 100%. Але в останні роки в багатьох світових клініках розроблені і впроваджені технології, що дозволяють проводити успішні пересадки навіть при частковій сумісності.
При цій процедурі, відбувається  очищення трансплантата, суть якого  полягає в тому, що з клітин, взятих у донора (а це завжди суміш багатьох різних видів клітин), видаляються саме ті, які і є головною причиною РТПХ. І тільки після цього «очищена» суміш клітин вводиться хворому.
Практикою доведено, що при гострому лімфобластному лейкозі при даному виді пересадки кількість рецидивів не збільшується, а при пересадках пацієнтів з захворюванням на гострий мієлоїдний лейкоз навіть помітно поменшало! 
З інфекційними ускладненнями лікарі теж навчилися боротися. Серед переваг також і  скорочення середнього часу приживлення трансплантата, і загального часу відновлення після пересадки. Але головне, це те, що важкі форми РТПХ  стали зустрічатися набагато рідше. 
Застосування гаплоідентічної трансплантації дозволило вирішити дві найважливіші проблеми: доступності донора і терміновості пересадки. Справді, майже у кожного пацієнта хтось із батьків може бути донором. Або якщо не батьки, то інші родичі, наполовину сумісні з ним: брати і сестри (тут ймовірність половинного збігу - 50%), іноді дядьки й тітки. Батьки завжди поруч і завжди готові поділитися клітинами, щоб врятувати сина або дочку. Не треба витрачати дорогоцінні місяці на пошук іншого донора. 
Проте неродинні трансплантації як і раніше зберігають свою значимість, і не тільки у дорослих (для яких гаплотрансплантація часто є не кращим варіантом через занадто повільне відновлення імунітету), а й у дітей. По-перше, вони широко застосовуються при незлоякісних захворюваннях, таких, наприклад, як первинні імунодефіцити. По-друге, іноді буває так, що родинних донорів у дитини немає - наприклад, якщо він сирота.
На що йдуть зібрані благодійні кошти? 
Як вже згадувалось вище, значна частина витрат на трансплантацію покривається за рахунок держави. 
Однак, треба зважати на те, що при неродинній трансплантації  необхідно оплачувати пошук і активацію донора в зарубіжних реєстрах. Витрати з пошуку та активації донора зазвичай входять в пакет лікування, який пропонує медична установа зарубіжної країни та оплачується державою. Однак, є випадки, коли пошук донора оплачують фонди або самі батьки. Наприклад, це роблять аби пришвидшити процес, так як пацієнт потребує термінового лікування і часу чекати поки сплатить держава просто немає.  Виходить дуже значна сума: від 10 до 30 тисяч доларів (якщо донор, наприклад, знайдений не в Європі, а в Америці або Японії).
При гаплоідентічной трансплантацій витрат на пошук і активацію немає, але є інші - на очистку трансплантата, ліки після трансплантації та період реабілітації. Поділ суміші клітин - складна процедура, що вимагає не тільки спеціального устаткування, але і використання дорогих реактивів та витратних матеріалів. 
За відсутності власних коштів, пацієнти зазвичай звертаються до благодійних фондів, які допомагають у зборі коштів саме на вищезгадані процедури.