У Вашому браузері вимкнено JavaScript, або браузер не підтримує роботу з JavaScript. Будь ласка, поновіть Ваш браузер для забезпечення безпеки і стабільності роботи.

Юрій Андреєв про систему трансплантації в Молдові

Юрій Андреєв про систему трансплантації в Молдові

Молдова це 33 843 км² території, а Україна це 603 628 км, це всього близько трьох мільйонів громадян. 

Столиця Кишинів дуже схожа на середньостатистичне українське містечко: багато дерев, парків, непримітна архітектура. Здавалося б, ця маленька країна нічим не може здивувати.

Але там все ж таки, спромоглися і запустили систему трансплантації органів. Звісно, кількість операцій далека від супер показників. Так, тут є проблеми із отриманням дозволу на донорство. Так, система наразі працює не на повну і не охоплює всю територію держави.

Проте:
1. Тут працює Агентство Трансплантації. Щось типу нашого Координаційного центру. Але, тут Агенція дійсно працює. Окрім координації системи, на цих людей покладено відповідальність популяризувати донорство. Тому на телебаченні виходять сюжети, знімають програми про донорство. Молодому поколінню роз'яснюють, що таке донорство. Усе це робиться для того, щоб наступні покоління із розумінням ставились до Трансплантації, не боялись вигаданих історій тощо. 
2. Тут створена і функціонує електронна система трансплантації. Система, через яку підбирають пару "донор-реципієнт". Ця електронна база об’єднує повністю всі реєстри, а також повну інформацію про реципієнтів та донорів: коли, де, як була встановлена смерть мозку, наявність розмови із родичами, згода на донорство, кому і який орган донора пересадили, хто проводив операцію, скільки годин вона тривала тощо. Тобто, кожен крок кожної людини у процесі трансплантації – зафіксований. До того ж, електронна система має надійний захист, а доступ до документів дуже обмежений. Лікар, який супроводжує пацієнта до чи після пересадки, може бачити у системі лише своїх пацієнтів, інші дані для нього закриті. Те ж стосується іншого персоналу – хтось може лише вносити дані, хтось – лише ознайомлюватись тощо.
3. Тут є лист очікування. Держава знає кожного, кому необхідна нова нирка, печінка чи серце.
4. Медзаклади, які мають право на забір органів, повністю оснащенні необхідним обладнанням. І не подумайте, що саме заради пошуку донора. Просто будь-яка реанімація має бути повністю оснащена, щоб рятувати людей. 
5. Тут чітко прописаний протокол констатації смерті мозку. Ця процедура триває шість годин. За цей час комісія лікарів проводять повний цикл обстежень. Лише якщо висновки двох обстежень співпадають, підтверджується смерть мозку.
6. Молдова приймає міжнародні конференції по трансплантації та донорству. Україна навіть свого офіційного представника не направила. На вулицях Кишенева часто відбуваються заходи з популяризації донорства, проводять тематичні концерти, ведуть роз'яснювальну роботу серед населення, проводять національні конкурси дитячих малюнків на тему донорства і врятованого життя... Кілька днів тому в центральному столичному парку відкрили меморіал, присвячений донорству.

Що стосується безпосередньо органів, на сьогодні тут проводяться операції з пересадки нирки та печінки від померлих донорів. У 2017 році таких операцій було 28. 
Звісно, є і сумна статистика. Через брак донорів, багато людей з листа очікування помирає. Тому одне із завдань Агенції Трансплантації - популяризувати донорство. Лише 22% родичів не дають згоду на забір органів. А ще, у планах Агенції, налагодити роботу районних лікарень, адже на сьогодні лише у трьох лікарнях столиці після діагностики смерті мозку родичів запитують про донорство. 
Також у країні ще не запущена трансплантація серця та кісткового мозку, пересадка органів дітям. Щоб врятувати своїх громадян, тутешня влада налагодила тісну співпрацю із Румунією та Австрією і важкохворі пацієнти їдуть лікуватися саме сюди.

Чим же корисний Україні досвід Молдови? Знаєте, навіть тутешні лікарі кажуть нам, що є кращі приклади. Але подумайте: Україна має набагато більший потенціал, більше можливостей. І ми не спромоглися і досі зробити елементарного. 
Наш Координаційний центр працює тільки на папері. Держава не знає, скільки взагалі людей потребує нового органу. Попри прийняття нового закону, коли виконавчій владі дають всі важелі впливу, ми не спромоглися вчасно створити Єдину електронну систему трансплантації.

І не дивлячись на те, що трансплантація у Молдові лише на початковому етапі розвитку, нам є чого повчитися у наших сусідів. Головне, як кажуть тут, мати велике бажання.